ГОЛОС УКРАЇНИ № 20 (4770)
П'ЯТНИЦЯ, 5 ЛЮТОГО 2010

Джерело влади - яким воно є і хто з нього п'є "святу" воду

Авторський текст статті

Конституцією України 1996 року визначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ …, право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами, або посадовими особами.

Наскільки сильна і демократична норма Основного Закону країни. Воістину щасливий народ, адже у його руках практично все, аби тільки бажання і воля - будуй хоч Рай на Землі. Чому ж, маючи такі важелі, великий, мудрий, працьовитий, гордий і талановитий український народ живе від виборів до виборів все гірше та гірше, а вона - влада, створена руками народу все краще та краще?

Чи про таку Незалежність мріяв і боровся у 1991 році народ України? Так, він дійсно боровся і здобув Незалежність, але не собі, а тим, хто 18 років п'є останні соки з України та її народу, хто вивіз і продовжує вивозити в офшори за кордон, нахабно вкрадене і відібране у народу багатство, хто зробив із свого народу не джерело влади, а законослухняних і терплячих рабів.

Здається, що за всі ці роки Незалежності народ впав у довгорічну сплячку, його зомбували, обдурили і продовжують дурити одні і ті ж самі. І що характерно та парадоксально - таку величезну силу 46 мільйонну громаду з року в рік використовує мізерна групка зрадників, брехунів і політичних повій. Тільки сліпий або п'яний може не бачити, що при владі десятки років одні й ті ж, вони лише змінюють посаду, тусуються по блоках, фракціях, партіях, переходять з владних коридорів в опозицію, з опозиції до народу, а потім знову до влади. Вони ратують за кращу долю і краще життя за стабільність, добробут і достаток. В той же час кожна "влада" - до речі обрана народом, або його представниками, робить все, щоб не було тієї стабільності і т.і. І робить це цілком свідомо, адже у вирії постійних політичних змін, протиріч, противаг, чвар між гілками влади, між лівими і правими, коаліцією і опозицією абсолютно не важко вирішувати суто особисті, а не державні, або народні питання. Ділити, множити, переділювати загальнодержавні інтереси, власність і майно.

Чи була воля влади до стабільності впродовж здобуття Незалежності ? По суті влада не мала жодного уряду, що працював для людей, адже вони змінювались занадто швидко. Урядовці встигали тільки звикнути до крісла, та вирішити суто власні інтереси. Калейдоскоп урядових змін має унікальний український феномен. Зверніть увагу на терміни перебування при владі кожного із керівників Уряду України:

Така "ротація" урядових команд звісно не на користь суспільно-політичному та економічному розвитку держави. Невже народ забажав такої щорічної зміни кадрів, щоб тільки не було ладу і толку в державі? Звісно ні. Режисерами державного курсу є знову ж таки одні і ті самі особи за яких "джерело влади" вимушене голосувати практично кожну виборчу кампанію.

Що ми маємо від такого волевиявлення, та правління одних і тих самих;

Передусім - нас стало набагато менше. З 51 млн. народу на сьогодні населення України нараховує 46 млн. громадян. Українці, як нація стали однією із самих бідних країн світу, а водночас, рівень корупції досяг вершин міжнародних рейтингів. Тут ми майже фаворити.

Суспільство України різко поділене на вкрай багатих (їх близько 10%) і вкрай бідних (їх більше 80%). Омріяний політиками прошарок середнього класу не відбувся, адже це сучасний владі абсолютно не потрібно. Цілком зрозуміло, маючи достойну, ситу, а не голодну націю, той самий середній клас, та високогуманну інтелігенцію - країна стає цивілізованою, розумною, прогресивною. Таке суспільство вимагає від влади радикальних рухів та змін на краще.

Нас поділено не лише за матеріальними статками, рівнем заробітної плати чи пенсії - розділено навпіл - Схід і Захід. Там проживають одні українці - на протилежній території абсолютно інші.

За таким розподілом в суспільстві формується громадська думка, політичні сили, штучно народжуються лідери нації, які на Заході культивують націоналістичну ідеологію - оспівують героїв України, вояків УПА, паплюжать москалів та жидів, виступають за братерство із США та за входження до ЄС. В той же час на Сході, також українці, ратують за ту ж саму Україну, але із розвитком двомовності, російської і української, за мир і співпрацю із слов'янськими народами, передусім Росією. Це, так би мовити, погляд зверху, із пташиного польоту. А що у самій державі ?

Формування економічної політики за всі роки Незалежності здійснювалось не на користь "джерела влади". В Україні зруйновано весь промисловий потенціал - фабрики, заводи, виробничі об'єднання з рук держави перейшли у власність приватного сектору. Добре це чи погано ? Звісно, все начебто у позитивному форматі реформ. Такою є політика перехідного періоду. Але що виграла від таких перетворень Україна? Нічого, а лише надовго втрачені: робочі місця, фахівці, наукова думка, потенціал інженерії, та професіоналів в усіх галузях економіки.

Наявна індустріальна база країни змушена перейти не до ринкових, а до базарних відносин. Колосальний ресурс талановитих і працьовитих людей замість того, щоб отримувати достойну заробітну плату і виробляти дійсно конкурентоздатну продукцію за світовими стандартами перейшли від виробництва до суцільної торгівлі. Вся Україна торгує, чим завгодно, але не своєю, не вітчизняною продукцією. А ті, хто не вміють торгувати, покинули рідну землю, виїхали на заробітки до країн Європейського Союзу. (Для довідки розмір середньої заробітної плати у доларовому еквіваленті серед країн СНД за 6 останніх років: Росія - 394 долари, Казахстан - 321 долар, Білорусь - 275 доларів, Україна - 206 доларів.)

Зруйновано практично все. За безцінь держава в особі (одних і тих самих) передала в приватні руки не народу, як джерелу влади, а його "патріотам" майже всі загальнодержавні об'єкти. Rошени, Індустріальні Союзи, Криворіжсталь, "Курочки ряби" та ряд інших - як продукти сучасної економіки не поліпшили в цілому ситуації в державі. Україна стала прилавком для реалізації усього непотрібу, що завалялось та стухло за кордоном. І все це за сприяння діючої влади, якій належать далеко не малі дивіденди за розвал усього вітчизняного, за приватизацію і роздержавлення народної власності.

Залишилось лише одне - земля, головна цінність держави та народу України, який впродовж всієї історії працює на ній. Та й земля вже давно не належить народові - весь земельний фонд умовно розписаний між "господарями", які представляють владу та "демократичні сили" - про них знають всі, окрім Генеральної прокуратури.

Нещодавно Президент України заявив про рахунки в офшорах лише однієї леді патріотки, а скільки таких представляє інтереси держави за кордоном. Вся правоохоронна система кришує їх бізнес, та начебто сприяє реформуванню національної економіки.

За результатами реалізації економічної політики держави, що здійснюється в останні роки чітко спостерігається курс на повний та остаточний розвал усього економічного потенціалу, ліквідацію державного сектору економіки.

Щорічна зміна урядів країни унеможливлює забезпечення планового і системного підходу до розвитку вітчизняної промисловості, підтримки малого і середнього бізнесу, формування зовнішньо-експортної політики. В силу відсутності механізмів плановості, втрати державного регулювання, політики ціноутворення Державний бюджет поповнюється не за рахунок прибутків від виробництва, а за рахунок продажу державного майна та високих податків. Держава практично втратила регулювання стратегічними галузями, ринок не став впливовим та ефективним механізмом розвитку економіки, а створює базу для тінізації та надприбутків "касти фінансових олігархів" країни.

Що характерно! Всі процеси розвалу та пограбування здійснюються абсолютно відкрито, нахабно і без будь-якого супротиву. Навпаки, як подяку за скоєне, народ з року в рік розвішує вуха та приводить до влади самих активних учасників процесу загальнодержавного свавілля та вакханалії. Потуги зупинити антисуспільні явища звичайно є. Завдяки Конституції України 1996 року в державі запроваджено нові демократичні інститути в системі державного управління, які покликані забезпечувати контроль за діями владних структур.

Серед таких - Рахункова палата України, яка від імені Верховної Ради України здійснює контроль за надходженням коштів до Державного бюджету та їх використанням. До речі, яка на відміну від багатьох державних інституцій формує свою роботу на принципах законності, плановості, об'єктивності, незалежності та гласності.

За сотнями і тисячами порушень у сфері фінансів Рахункова палата направляла матеріали до Генеральної прокуратури, водночас по суті ніхто не поніс кримінальної відповідальності з державних мужів, винні, як завжди "стрілочники" та "сторожі".

У влади абсолютно відсутнє бажання наводити в країні порядок, відбувається лише імітація боротьби з корупцією, а натомість триває процес розправи з усіма, хто може, хоче і говорить суспільству правду. Зокрема, з тією ж Рахунковою палатою, звужуючи її правове поле, зменшуючи фінансове та матеріальне забезпечення, намагаючись ліквідувати єдиний незалежний орган фінансового контролю, що по суті діє від імені народу України, створюючи ризики щодо обмеження ініціативи розвитку громадського контролю. Запровадження єдиної системи державного фінансово-економічного контролю тобто "всевидяче око контролю" сучасній владі не потрібне, бо вона не щира, не відверта, вона не з народом, а значить не народна.

Не втішними є й здобутки влади за роки Незалежності в частині формування та реалізації соціальної політики. Україна продовжує займати передові місця по смертності, найгіршими залишаються соціальні стандарти серед країн Світу і Європи, зокрема мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, стипендія та інш. З року в рік втрачаються національні і культурні цінності. Сфера культури, медицини, освіти особливо на регіональному рівні згортаються та не розвиваються взагалі. Практично реальна, прогнозована соціальна політика в державі відсутня, а жодна з державних програм в цій сфері не виконується. Для прикладу, посилання на офіційні матеріали тієї ж Рахункової палати. Результати аудиту виконання державних програм, спрямованих на забезпечення охорони здоров'я громадян України засвідчує про їх вкрай низьку ефективність. Такі програми, як "Онкологія" на 2002-2006 роки, "Здоров'я нації" на 2006-2010 роки, державна програма забезпечення населення лікарськими засобами на 2004-2010 роки залишаються поза увагою та контролем урядових структур. Як наслідки, впродовж останніх семи років кількість онкохворих збільшилась на 135,4 тис осіб і на кінець тільки 2008 року становила 934,1 тис. осіб. Щороку за таким видом захворювання в країні вмирає 90 тис. осіб, з яких 35% - особи працездатного віку. На придбання медичних препаратів для лікування одного хворого щороку із державних та місцевих бюджетів витрачається близько 1,5 тис гривень, а реальна вартість лікування такого хворого на рік (вдумайтесь тільки! …) від 1,5 до 140 тис. гривень і більше. Тобто лікування хворих, справа самих хворих та в переважній більшості випадків здійснюється за їх власні кошти. Або ще один показник, який далеко не додає оптимізму громадськості, а владі авторитету… В Україні спостерігається негативна тенденція щодо зменшення дітей. Загальна чисельність дітей віком від 1 до 17 років скоротилась з 9,1 млн. осіб станом на 01.01.2005 до 8,2 млн. станом на 01.01.2009. Коментарі з цього питання абсолютно зайві.

Перелік соціальних негараздів можна безперечно продовжити, але справа не в цьому - виникає абсолютно логічне запитання: "Хто винен у такому становищі ?". Чому кожна чергова українська влада з своїм приходом киває на свого попередника, або їй завжди заважає Президент країни, а йому, як правило, поперек горла Парламент, а Парламенту - виборці і так пішло і поїхало ось майже 20 історичних років.

Як не парадоксально і вкрай гірко, але вина передусім за "джерелом влади". Хіба лідери нації, та урядовці падають з неба і приходять самі по собі? Якщо вони використовуючи волевиявлення народу, нічого не можуть зробити і змінити життя українському народу на краще тоді для чого народ України їх приводить вкотре до престолу.

Ми ратуємо за європейський курс, цивілізовану державу, високі світові права і гарантії, а далі за горбок Сходу та Заходу побачити не здатні. Демократичні процеси розвитку в переважній більшості країн світу змушують народ не терпіти владні вибрики, а тим більше боятись її режиму. Через наявні механізми та інститути громадянського суспільства народ оперативно і ефективно діє на владу. Будь-які непопулярні дії, що запроваджує влада - підвищення рівня цін, безробіття, низька оплата праці - суспільством сприймаються надзвичайно амбітно, з рішучим протистоянням і соціальним викликом. Історія державотворення знає безліч прикладів де через народовладдя, діяльність реальних суспільних інститутів, морально свідоме правосуддя - за розбазарювання, крадіжку державних ресурсів, корупційні діяння урядовці самого високого рівня притягались до відповідальності, а про чергове повернення у владу і не могло бути мови. Натомість, у нашому "царстві" все спокійно, чудово і демократично.

Тоді чого ми ціпимо зуби на владу, скаржимось на її нездатність забезпечити достойне життя, а як тільки настає чергова виборча кампанія під оплески і сльози радості, зустрічаємо та проводжаємо тих, "хто п'ють кров людську, як водицю", та й інколи не цураємось взяти з їх благородних, пухнастих рук - які нічого не крали, скромний дарунок у вигляді гречки, пляшки олії, якої дуже часто нам всім не вистачає.

Теперішня і вчорашня влада надзвичайно вміло маніпулює свідомістю народу, влада пристосувалась до психології українського виборця, якому море "по-коліна", аби тільки в сусіда хата згоріла. Рабське мовчання народу на все, що відбувається у владних коридорах на всіх її рівнях, абсолютно влаштовує сучасних політиків, з таким народом можна ліпити яку завгодно систему влади на невизначений термін. Ось тому у великій політиці в колоді політичних сил, урядових структур так знаходяться усім відомі персоналії, що стільки років у своїх програмах обіцяють народові краще життя, знаючи, що при будь-якому результаті їх правління народ пробачить, або навіть пожаліє і знову дасть черговий шанс отримати владну насолоду.

Як кажуть мудрі, древні філософи: "… біда не в тому, що при владі багаті, а біда у тому, що багаті лише ті, які при владі".

Тож, вибачте, хто кого?! Чому народ, як джерело себе так дешево продає, ідучи на вибори, мітинги і акції? До тих пір поки свідомістю людей будуть рухати 50-100 гривень за участь у політичному заході - ситуація абсолютно не зміниться. Влада боїться активного, розумного, справедливого люду, який готовий постати за свою свободу і достойне життя самостійно без подачок та маніпуляцій. І до тих пір, коли народ з опущеною головою, напівголодний, стоятиме на колінах перед владою, остання буде ще довго використовувати народ, як електорат з якого вона будуватиме своє майбутнє.

Яка ж влада сьогодні потрібна народу і чи існують шляхи її оздоровлення? Вже всім остогидло говорити про нову владу, про нові обличчя і патріотичні постаті. Та й рецептів для лікування владної хвороби не потрібно абсолютно ніяких. Сама історія, досвід, заклали оптимальні, десятиліттями апробовані методи і системи державного управління, якими цілком свідомо влада на сучасному етапі просто нехтує.

Для реанімації і обрання дійсно народної влади необхідно радикально змінити кадрову політику в державі, яка передусім повинна формуватись за професійним принципом. Для роботи, особливо в органах виконавчої влади, повинні залучатись не функціонери із партійних списків, а фахівці з практичним досвідом роботи в системі державного управління. Кадровий резерв і ротація кадрів - це не вчорашній день, а ефективний механізм підбору і розстановки людського потенціалу, який повинна роками формувати сама влада.

Рух кадрів з регіонів до центру і з центрального апарату у регіони був виправданий часом і мав свої переваги (і не потрібно це питання політизувати).

Необхідно знайти силу волі і відверто погодитись, що поспішною стала схема призначення міністрів, як політичних фігур. Міністр не повинен політизувати галузь, а повинен бути професіоналом у відповідній сфері. Це у них, у сусідів - міністри обов'язково є політичними фігурами, але не варто плутати, там працює стабільно система економіки. А погодьтесь, в період глибоких реформ і кризових явищ, коли у занепаді більшість складових економіки, очолювати принаймні ключові, базові міністерства повинні професіонали, які вийшли з відповідної галузі, знають її і можуть радикально діяти.

Так, зрештою на регіональному рівні формування органів місцевого самоврядування повинно здійснюватись за мажоритарною системою. Тоді кожен буде займатись своєю справою, письменник і художник - творити чудове і прекрасне, банкір - зміцнювати фінансову систему, тимчасово безробітний - опановувати у центрах зайнятості нові професії, а ті, хто має досвід управління, повинні займатись безпосередньо зміцненням регіональної політики.

Це не повний пакет оздоровчих ін'єкцій для владного тіла. Зрозуміло одне - тільки оновлена влада здатна виробити і реалізувати нову економічну політику країни, що базується на пріоритетному розвитку вітчизняного виробництва у всіх галузях економіки з розробкою державних планів соціально-економічного розвитку на відповідний термін (3-5 років) і саме за цей період обрана влада зобов'язана звітувати перед своїм народом. Тільки стабільність влади може визначити і реалізувати той, чи інший курс і політику.

Виключно чесна влада повинна монополізувати всі стратегічні об'єкти і природні ресурси, але не під кланові, а народні інтереси. Тільки підконтрольна, прозора влада, що розбудовує систему державного і народного контролю є публічною та відвертою.

Від реалізації таких базових принципів в економіці, буде набагато ближче безпосередньо для людей, і тоді не на словах, а у реальній дійсності буде сформовано національну ідею, в основі якої повинна бути самодостатня українська сім'я та забезпечення її соціальних, духовних, культурних стандартів на рівні світових.

Принаймні прототип нової влади для народу, може і повинен змінити ото єдине джерело влади - народ України, який стільки років живе надіями на свободу, достаток, законність і справедливість.

Влада, що обкрадає свій народ і живе лише для себе є гнилою, в ній немає єдності бо там один одному готовий перегризти горло, вона морально і духовно мертва. Здолати її паразитичні, нахабні методи управління є справою народу, адже все, що є в Україні належить не їй (владі), а українському народові. Тим, хто плутає своє із державним, варто пам'ятати історію, що завжди за приватизацією настає експропріація.

А там, де народ має позицію, а не позу, влада зрештою оглядається і обмежує свої апетити.

Єдиним джерелом влади в Україні є народ (ст. 5 Конституції України). Тож будемо цим джерелом не за нормою Конституції, а у форматі конкретних суспільних дій заради народного блага, заради майбутнього української державності.

P.S. (Згідно з офіційними даними Центральної виборчої комісії України за результатами І-го туру виборів Президента України 17 січня 2010 року Янукович В.Ф. набрав 35,32% голосів, Тимошенко Ю.В. - 25,05%, Тігіпко С.Л. - 13,05%, Яценюк А.П. - 6,96%, Ющенко В.А. - 5,45%, Симоненко П.М. - 3,54%, Литвин В.М. - 2,35% ось таким є сучасне обличчя розпорошеної української влади. Вони навіть між собою не можуть знайти спільної мови, а народ, як то кажуть, їм до Карла Маркса).